Це сталося дуже давно, коли непрохідні карпатські ліси, швидкі ріки та високі гори належали одному багатому графу. Була у графа донька - красуня Синь. Струнка і гарна, обличчям біла, а очі сині, як небо в ясний день. Краще її не було в Карпатах! Чутка про дивовижну красу Синь розлетілася всюди. Багато парубків залицяло до неї, але Синь віддала своє серце молодому та красивому Виру - простому пастуху, у якого всього-то багатство було, що сопілка, на якій він вміло грав. Знаючи крутий характер свого батька, Синь стала зустрічатися зі своїм коханим потайки. Не було щасливіших закоханих на світі, ніж Синь і Вир.
Невдовзі про все стало відомо графу. Розгнівався він, місця собі не знайде: «Як простий пастух наважився претендувати на руку моєї дочки! За таку зухвалість він повинен поплатитися життям!». І наказав убити пастуха. Вистежили графські слуги Вира, коли він чекав на Синь, і скинули на нього зверху величезний камінь, який став його могилою. У ту мить, коли Вир віддав Богові душу, на серце Сині стало важко. Відчувши недобре, пташкою прилетіла вона на їхнє місце зустрічі і - о жах! - дівчина побачила кам'яну брилу з понівеченим тілом свого коханого Вира під нею. Горе Сині було невтішним. Обняла вона кам'яну могилу і гірко заридала. Вона плакала так довго, що незабаром на тому місці утворилося велике озеро з кришталево чистою водою і поглинуло Синь. Якщо не вірите, подивиться - ось острівець посеред озера - це вершина могили Сині і Вира. А озеро з тих пір називають Синевіром...
